Сьогодні вінок – популярний літній аксесуар та улюбленець відвідувачів музичних фестивалів. Однак, в українській традиції він ніколи не виконував практичноїфункції. Це єдиний головний убір, який з давніх часів був виключно магічним знаком та оберегом. Vogue UA та Музей Івана Гончара розповідають про значення, історію та традиції плетіння вінків.
В Україні майже в кожному етнографічному районі вінок мав іншу назву: вєнок, чільце, лубок, коробуля, теремок, кодина, фес, корона, цвіток, квітка, косиці
До найдавніших і найпростіших вінків належать звиті. Їх виготовляли із живих або штучних квітів: барвінку, волошок, конюшини, ромашок, чорнобривців, жоржин, півоній. У другій половині ХІХ ст. в селянський побут почали проникати елементи міської моди, тому в багатьох регіонах України вінок почали одягати тільки на весілля.
1920-і рр. Село Стайки
Дівчата з м. Бориспіль у святковому народному вбранні і оригінальних штучних віночках. 1907 р.
Дівчата с. Вороньків 1950 р.
Народний типаж з м. Городня в місцевому вбранні. 1912 р.
На початку ХХ ст. популярними стали вінки з воскових квітів. Білі тендітні квіти, листочки і восківки поєднувались в дивовижні композиції, довершуючи образ молодої нареченої. В середині ХХ ст. такий вінок доповнюється білим прозорим вельоном, замість традиційних стрічок. Технологія вимагала ретельності і неабиякої майстерності, тому виготовлялися воскові вінки на замовлення.
Вперше білий вінок з флердоранжу одягла на весілля королева Вікторія в 1840 році, як і першу білу весільну сукню
Мода швидко заполонила європейські міста, прийшла в Російську імперію і досягла містечок і сіл України. Основу кожного вінка становив обруч, який виготовляли із шкіри, тканини, стрічок, а також із дроту, картону та воску, металевих пластинок, фарбованого пір’я, плетених з бісеру силянок. Висота обруча коливалась від трьох до сімнадцяти сантиметрів. А способи прикрашання вінка різнились в залежності від соціального стану дівчини, місцевої природи та вірувань. Особливо складною знакова система була у весільних головних уборах.
Весільний головний убір вказував на стан дівчини: на виданні, засватана, наречена
Потрібну інформацію ніс колір вплетеного в косу кісника, стрічка, вінок, хустка і її колір. Атрибути і символи мали регіональні відмінності. Тут мало значення все: з якого матеріалу виготовлений знак, його колір, порядок розміщення.
Весільний вінок. Поділля, І пол. ХХ ст., Віск, парафін, папір, дріт
Велику увагу також приділяли магічним обрядам з вінком. Один з найвідоміших – “перетанцьовування вінка”. Кожна дружка одягала собі вінок, а перетанцювавши з боярином, передавала вінок іншій дружці. Потім вінок розривали на окремі гілочки, розбирали кожна собі і, співаючи, залишали весілля. Вважалося, що такий обряд допоможе швидше вийти заміж.
Ще півстоліття тому дівчата з-під Черкас одружувалися у головних уборах, зроблених із з пір’я селезнів, квітів з кольорового паперу, барвінку, та прикрашені стрічками. Про це свідчать старі світлини 50-х років ХХ століття з с.Яснозір’я, Черкаський район.
Такі характерні для нашого регіону вінки побутували аж до 60-х років ХХ століття.
5 маловідомих фактів про вінок:
1. В Україні носили вінок лише до шлюбу. Він виконував знакову функцію – означував дівчину на виданні. Останній вінок вбирали на весілля. Заміжні жінки вінків не носили(!), бо обов’язково ходили із покритими головами.
2. Термін «вінок» – збірне поняття. У кожному етнографічному районі він мав свою діалектичну назву. Крім загальнослов’янських «вінок», «перев’язка», «чільце», побутували такі найменування: «лубок», «коробуля» (Поділля), «теремок» (Чернігівщина), «капелюшина», «кодина», «фес» (Буковина), «корона перта» (Закарпаття), «цвіток», «квітка» (Середнє Подніпров’я), «косиці», «плетінє» (Гуцульщина).
3. Весільний вінок Бершадського району, Вінницької області складався приблизно з 2500 – 3000 восковиць, зроблених на шовкових нитках.
4. У весільний вінок не впліталися живі квіти (окрім барвінку), бо існувало повір’я, що кохання тоді може «зів’яти». Переважно їх виготовляли з вощеного паперу, кульок з вовни, павичевого чи гусячого пір’я тощо.
5. Вважалось, що коли помирала неодружена дівчина, її потрібно було спорядити на той світ як наречену у вінку.
За матеріалами Ukrainian Institute of Fashion History / Український Інститут Історії Моди
Немає коментарів:
Дописати коментар