неділя, 26 листопада 2017 р.

Все про українські вінки

Все, що ми маємо знати про українські вінки.
   Сьогодні вінок – популярний літній аксесуар та улюбленець відвідувачів музичних фестивалів. Однак, в українській традиції він ніколи не виконував практичноїфункції.                                                                                                                                             Це єдиний головний убір, який з давніх часів був виключно магічним знаком та оберегом.  Vogue UA та Музей Івана Гончара розповідають про значення, історію та традиції плетіння вінків.
   В Україні майже в кожному етнографічному районі вінок мав іншу назву: вєнок, чільце, лубок, коробуля, теремок, кодина, фес, корона, цвіток, квітка, косиці
До найдавніших і найпростіших вінків належать звиті. Їх виготовляли із живих або штучних квітів: барвінку, волошок, конюшини, ромашок, чорнобривців, жоржин, півоній. У другій половині ХІХ ст. в селянський побут почали проникати елементи міської моди, тому в багатьох регіонах України вінок почали одягати тільки на весілля.
1920-і рр. Село Стайки
595e5d3767b1d
Дівчата з м. Бориспіль у святковому народному вбранні і оригінальних штучних віночках. 1907 р.

595e5d3ad6b00
Дівчата с. Вороньків 1950 р.
595e5d396004d
Народний типаж з м. Городня в місцевому вбранні. 1912 р.
595e5d27cc8ca
На початку ХХ ст. популярними стали вінки з воскових квітів. Білі тендітні квіти, листочки і восківки поєднувались в дивовижні композиції, довершуючи образ молодої нареченої. В середині ХХ ст. такий вінок доповнюється білим прозорим вельоном, замість традиційних стрічок. Технологія вимагала ретельності і неабиякої майстерності, тому виготовлялися воскові вінки на замовлення.
Вперше білий вінок з флердоранжу одягла на весілля королева Вікторія в 1840 році, як і першу білу весільну сукню
Мода швидко заполонила європейські міста, прийшла в Російську імперію і досягла містечок і сіл України. Основу кожного вінка становив обруч, який виготовляли із шкіри, тканини, стрічок, а також із дроту, картону та воску, металевих пластинок, фарбованого пір’я, плетених з бісеру силянок. Висота обруча коливалась від трьох до сімнадцяти сантиметрів. А способи прикрашання вінка різнились в залежності від соціального стану дівчини, місцевої природи та вірувань. Особливо складною знакова система була у весільних головних уборах.
Весільний головний убір вказував на стан дівчини: на виданні, засватана, наречена
Потрібну інформацію ніс колір вплетеного в косу кісника, стрічка, вінок, хустка і її колір. Атрибути і символи мали регіональні відмінності. Тут мало значення все: з якого матеріалу виготовлений знак, його колір, порядок розміщення.
Весільний вінок. Поділля, І пол. ХХ ст., Віск, парафін, папір, дріт 595e5f7e971d1
   Велику увагу також приділяли магічним обрядам з вінком. Один з найвідоміших – “перетанцьовування вінка”. Кожна дружка одягала собі вінок, а перетанцювавши з боярином, передавала вінок іншій дружці. Потім вінок розривали на окремі гілочки, розбирали кожна собі і, співаючи, залишали весілля. Вважалося, що такий обряд допоможе швидше вийти заміж.
   Ще півстоліття тому дівчата з-під Черкас одружувалися у головних уборах, зроблених із з пір’я селезнів, квітів з кольорового паперу, барвінку, та прикрашені стрічками.                                                                                                                  Про це свідчать старі світлини 50-х років ХХ століття з с.Яснозір’я, Черкаський район.
Такі характерні для нашого регіону вінки побутували аж до 60-х років ХХ століття.
Фотографія з приватної колекції Володимира Щибрі
Фотографія з приватної колекції Володимира Щибрі
5 маловідомих фактів про вінок:
1. В Україні носили вінок лише до шлюбу. Він виконував знакову функцію – означував дівчину на виданні. Останній вінок вбирали на весілля. Заміжні жінки вінків не носили(!), бо обов’язково ходили із покритими головами.
2. Термін «вінок» – збірне поняття. У кожному етнографічному районі він мав свою діалектичну назву. Крім загальнослов’янських «вінок», «перев’язка», «чільце», побутували такі найменування: «лубок», «коробуля» (Поділля), «теремок» (Чернігівщина), «капелюшина», «кодина», «фес» (Буковина), «корона перта» (Закарпаття), «цвіток», «квітка» (Середнє Подніпров’я), «косиці», «плетінє» (Гуцульщина).
3. Весільний вінок Бершадського району, Вінницької області складався приблизно з 2500 – 3000 восковиць, зроблених на шовкових нитках.
4. У весільний вінок не впліталися живі квіти (окрім барвінку), бо існувало повір’я, що кохання тоді може «зів’яти». Переважно їх виготовляли з вощеного паперу, кульок з вовни, павичевого чи гусячого пір’я тощо.
5. Вважалось, що коли помирала неодружена дівчина, її потрібно було спорядити на той світ як наречену у вінку.

Фотографія з книги "Українські народні жіночі прикраси ХІХ - початку ХХ століть"
За матеріалами Ukrainian Institute of Fashion History / Український Інститут Історії Моди


Український віночок: символіка стрічок і квітів

Віночок, сплетений з квіточок і трав, оздоблений яскравими стрічками, — один з найдавніших українських символів.

Образ української дівчини неможливий без гарно увінчаної квітами голови. Та мало хто сьогодні знає, що це не тільки чудова прикраса, яка формує естетичний зовнішній вигляд юної українки, а перш за все — важливий елемент — символ українського життя.
Тож дана тема є актуальною ще й тим, що в період цього відродження все ще простежується багато білих плям у вивченні традицій українського вінкоплетення, застосуванні цієї національної прикраси у різноманітних народних обрядах, трактуванні символічно-оберегового значення усього вінка та окремих його складових; невігластва у підборі квітів, стрічок та інших матеріалів для вінків, ігнорування вікових традицій у створенні вінків для різних вікових категорій та обрядів тощо.

СИМВОЛІКА ДАВНЬОСЛОВ’ЯНСЬКОГО ВІНКА

Історія вінка починається у глибокій давнині. За стародавнім віруванням предків через вінок приходили у наш світ безсмертні душі з потойбіччя. Згадка про вінки сягає шумерської культури (ХІІ-ІІІ ст. до н.е.).
sarkofagНащадками шумерів були представники культури шнурової кераміки, які мешкали на території сучасної України в XV-XIV ст. до н.е. і залишили у спадок слов’янам деякі символи. Серед них знак міфічної шумерської богині Інанни — Іштар, який означає «ясне небо» і складається з круглого вінка — кола з вплетеною в нього стрічкою, яка створює два кінці, та шестипроменевої зірки в центрі . Він зображений і на саркофазі Ярослава Мудрого в Софії Київській (ХІІ ст.). Є всі підстави вважати, що український вінок із стрічками — спрощений знак Інанни, що начебто стверджує побажання «ясного мирного неба» над головою того, хто його носить. Це оберіг від усього поганого і недоброго.
У часи античності вінок слугував бенкетним чи застільним атрибутом, що символізував щастя і талант, ним прикрашали священні предмети та об’єкти поклоніння, увінчували переможця чи тріумфатора, оратори одягали його під час промов. Він також був знаком скорботи за померлим чи загиблим.
На українській землі вінок також відомий здавна. На найдавніших зображеннях жінки–Богині вона у головному уборі з квітів, трав, зілля та гілля. Наші предки усвідомлювали, що «головою» вони розуміють навколишній світ і впливають на нього, тому за допомогою головних уборів і вінків прагнули захистити себе від зурочення та інших злих чар, забезпечити добробут родини.
Термін «вінок» є збірним поняттям, майже в кожному етнографічному районі він мав іншу назву. Крім загальнослов’янських — вінок, вянок, перев’язка, чільце з ХІХ-поч. ХХ ст. побутували такі назви як: коробуля, лубок (Поділля), теремок (Чернігівщина), капелюшиня, фес (Буковина), корона, перта(Закарпаття), цвіток, квітка (Наддніпрянщина), косиця, плетінь (Гуцульщина), коруна (Лемківщина), гібалка (Переяславщина, Подніпров’я).
Гуцулки носили вінкоподібне чільце — нанизані на дріт або ремінець мідні пластинки у формі пелюсток, а буковинки — коди — вінкоподібні прикраси, що кріпилися на тімені й пишно піднімалися вгору, волосся при цьому розпускалося.

КОМПОЗИЦІЙНИЙ СКЛАД ВІНКА: КВІТИ ТА ІНШІ МАТЕРІАЛИ

ogo.ua
Усього у вінку могло бути до 12 різних квіток, кожна з яких мала свій символ.
Мак вважається не тільки квіткою мрій, але й символом родючості, краси та молодості; ромашка — символом кохання, ніжності та вірності; соняшник — відданості й вірності; волошки у віночку — символ людяності; ружа, мальва і півонію — символи віри, надії, любові; м’ята — оберег дитини та її здоров’я; материнка — символ материнської любові; лілея — дівочі чари, чистота, цнота, див’ясил — корінь дев’яти сил, який зміцнює та повертає здоров’я; безсмертник — символ здоров’я, загоює виразки, і рани; цвіт вишні та яблуні — материнська відданість та любов; калина — краса та дівоча врода; хміль — гнучкість і розум; польовий дзвіночок — вдячність.
Щоб посилити захисну силу вінка поміж квітів вплітали зілля та листя: полин — «траву над травами», буркун зілля — символ вірності, що може з’єднувати розлучене подружжя; листя дуба — символ сили.
vilingstore.net
Але чи не найсильнішим оберегам вважають барвінок — символ життя та безсмертя душі людської,оберіг від злих, зілля кохання та дівочої краси, чистого шлюбу. Казали, що варто лише дівчині та юнакові з’їсти листочок барвінку, як між ними спалахне кохання. Кожна пелюстка має певне значення: перша — краса, друга — ніжність, третя — незабутність, четверта — злагода, п’ята — вірність.
Влітку віночок сплітали з різних трав і квітів, восени — із золотавого та червоного листя, взимку — із штучних квітів. Збирали квіти у певні дні й у певну годину в залежності від призначення вінка.
Перед плетінням квіти «очищали». Категорично заборонялося вплітати «нечисте зілля» — папороть, вовчих ягоди, дурман та ін… Хлопців під час плетіння поблизу не мало бути.
Вінки із штучних й воскових квітів плели, в основному, черниці православних монастирів і продавали на київських базарах, від чого і назва — «київськими». Вони купувалися перед шлюбом як весільні. Штучні квіти у вінку перевивалися зеленим барвінком. Подекуди побутував звичай вплітати пташине пір’я: пав’яче, куряче та з хвоста селезня. Але з яких би матеріалів плели вінок, він мав був бути невисоким і охайно прилягати до голови.
Цей витвір мистецтва був книгою душі дівчини: мовою квітів вона виражала свої почуття, стан душі, події, які відбувалися в житті.

ОБРЯД ВІНКОПЛЕТЕННЯ

youtube.com
Мистецтво плести вінок — ціла наука, яку сьогодні майже забули. А раніше вона передавалася з покоління в покоління. Важливо було знати, як і коли збирати квіти, як вплітати і зберегти, яке зілля з яким поєднувати, як замочувати квіти у рослинних соках щоб вони довше були свіжими, оскільки свіжий вінок — на добро, а зів’ялий — недобрий знак; якщо вінок розвився чи розірвався — чекай біди.
Обряд вінкоплетин обов’язково супроводжувався піснями та приказками. Малечі вінки плели старші сестри та матері. Вінки підкладали під подушку, щоб побачити віщий сон. Магічною силою наділялася прикраса, сплетена вагітною жінкою, даючи плодючість полям і худобі. Вінок, виготовлений дівчиною, означав чистоту посіву.

ВІНКОВІ СТРІЧКИ

umanchildrlib2.blogspot.com
Не менше значення приділялося стрічкам (лєнтам, биндам): їх кольору, довжині, підбору. Дванадцять кольорів, кожен з яких був оберегом, і лікарем, захищаючи волосся від чужого ока.
Стрічки вимірювали по довжині коси, розрізали нижче коси, щоб її сховати.
Найпершою по центру в’язали світло-коричневу — символ землі–годувальниці, пообіч якої жовті — символ сонця; за ними — світло-зелені й темно-зелені — краса та молодість; голубі й сині — небо і вода, що надають силу й здоров’я. Далі йшли жовтогаряча — символ хліба, фіолетова — мудрість, малинова — душевність і щирість, рожева — достаток. Білу вплітали лише тоді, коли кінці її були розшиті сріблом і золотом (на лівому — сонце, на правому — місяць).
Не вишита стрічка не пов’язувалася, це був символ пам’яті про померлих. Дівчата, що вплітали у віночок мак, підв’язували до нього червону стрічку — символ печалі й магічності.
Сирота вплітала в косу та у вінок блакитні стрічки. І люди при зустрічі обдаровували таку дівчину подарунками, хлібом, грошима, бажали їй стати щасливою й багатою. Дівчина ж у вдячність дарувала тим людям стрічку з вінка.

ТЕРИТОРІАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ ВІНКІВ

folkukraine.com
Вінки мали значні територіальні відмінності. Так, у Середньому Подніпров’ї розмір квітів поступово зменшується в напрямку потилиці, коли в інших місцях (на Поділлі) «квітчалися» в протилежному напрямку. На Західній Україні звиті вінки прикрашали уплітами, ґерданами зі скляних намистин, листками позолоченого барвінку тощо, на Івано-Франківщині доповнювали уплітками — жмутами різнокольорової вовни, яку прив’язували до кіс і опускали на плечі. Гуцулки носили звиті вінки зі стеклярусу та стрічок, штучних квітів і павиного пір’я — карабулі.
На Західній Україні у вінок — чільце — вплітали маленькі металеві пелюстки. Подекуди використовували березову кору, роблячи з неї діадему, прикрашаючи тканиною та коштовностями, а внизу підвішуючи бляшки чи намистинки.
На Вінниччині у святкові дні дівчата прикрашали голову волочковими вінками, основу яких робили з чорної, а деталі з різнокольорової тасьми, чорного плису, на які нашивали різнобарвні вовняні кульки (кутасики), нитки, намистини, ґудзики. Різновидом вінка була «квітка» — стрічка з нашитими на кружечок з вовняної тканини з двох боків квітками із призбираних стрічок, нашитих, яку оздоблювали намистинками, бісером.
Вінки Полісся свідчили про майновий стан дівчини: чим заможніша, тим пишніший вінок. Так, у небагатих селянок віночок являв собою переплетений обруч, тоді як у заможних дівчат міг складатися з кількох перевитих обручів, і навіть інколи походив на суцільну квіткову шапку, яка покривала всю голову. Більшість вінків носилося без стрічок, їх вплітали лише у весільні.

ВИДИ УКРАЇНСЬКИХ ВІНКІВ

pustunchik.ua
В Україні існували вікові, магічні, ритуальні, звичаєві вінки. Усього їх понад 77 видів.
Починали носити віночок дівчатка з трьох років. Перший — для трирічної доньки плела мама, купаючи його в росах, коли на небі сонце зайде, сім днів, а тоді клала до скрині. У віночок впліталися чорнобривці, які позбавляли головного болю, незабудки та барвінок, щоб зір розвивали, та ромашка, яка серце заспокоювала. Одягали дівчинці той віночок на Спаса, як давали їй свячене яблучко та приказували: «Здоровому тілу — здоровий дух!»
У чотири роки плели інший віночок. Усі кінчики пелюсток, вплетених у нього квітів, були розсічені, доплітався безсмертник, листочки багна чи яблуні.
Шестирічній доньці вплітали мак, що додавав сон та беріг думку, і волошку. У сім років плели вінок із семи квіток із цвітом яблуні. Цілим ритуалом було, коли батько торкався вінком голівки доньки і промовляв: «Мати — яблуне, дядино моя, не жалій здоров’я і долі дитині».

ВІНКИ КОХАННЯ ТА ВІДДАНОСТІ, НАДІЇ Й РОЗЛУКИ

andromedafree.it
Серед вікових вінків найпоширенішим був вінок кохання, який плели дівчата від 13 років до заміжжя. У його основі — ромашки, що перемежалися цвітом яблуні й вишні, а над чолом — квітуче гроно калини. У такий вінок вплітали й квітучі вусики хмелю. Символ засватаної дівчини — вінок з барвінку, м’яти, шавлії та інших лікарських трав.
Цікавим є вінок відданості: з волошок в основі і квітучого любистку вплетеного між ними, який дівчата дарували коханим у час розлуки. Козак возив його у шовковій хустці коло серця твердо знаючи, що його чекають, про нього пам’ятають і кохають.
Дівчата, яким не пощастило у коханні, виплітали вінок надії (іноді його призначали для освідчення в коханні нерішучому парубкові) з волошок і польового маку. Вважали, що любов прийде, коли дівчина власноруч одягне вінок на голову обранцеві.
Дівчина, яку покинув парубок заради іншої, виплітала вінок розлуки з первоцвіту і вересу. Про значення такого вінка знали всі парубки. Коли ж причиною розлуки ставала дівчина, вона дарувала парубкові вінок з вербових китичок, барвінку й айстр, які у поєднанні означали: «Вибач, але я кохаю іншого».
Чернечий вінок готувала дівчина, що вирішила присвятити життя Богові, і готувалася до чернечого постригу. Ввечері перед її відходом збиралися дівчата. Кожна несла з собою білі лілії — символ чистоти. Господиня у квітковому вінку і вишитому строю стрічала гостей і, уже як Господня наречена, прощалася з дівоцтвом. Тоді приходили старші жінки і перевдягали дівчину у довгу темну сукню. Подруги знімали з неї квітковий і вкладали на голову вінок з білих лілій. На сході сонця дівчина у ньому з подругами йшла прощалася з селом, низько кланяючись кожній хаті, кожному зустрічному і відбувала до монастиря. Тут її зустрічали черниці. Склавши обітницю Господові, юнка скидала вінок, цілувала і передавала найкращій подрузі. Черниці пов’язували її наміткою послушниці.
Вінок з білих лілій виплітали і на смерть молодої дівчини. Подруги в’язали його і вкладали на голову небіжчиці.
Призначення весільного вінка — охороняти «молоду» від «поганого ока». Перед урочистістю під час «дівич-вечора», на який сходились всі дружки нареченої, під супровід пісень плели з барвінку, рути, живих квіток вінок для молодої та букети з зілля і квітів для запрошених на весілля гостей. На Хмельниччині до 50-рр. ХХ ст… такі вінки були головним убором нареченої: майже всі дівчата виходили заміж у вінку з живих квітів або, якщо дозволяли кошти — із штучних, виготовлених з цигаркового паперу та фарбованого природними барвниками парафіну (воску). Однак, як казали старі люди, прикраса нареченої не мала бути лише штучною, і на дівич-вечорі її переплітали барвінком та любистком. Якщо дівчина була сиротою, не вплітали калину.
У багатьох селах тієї ж області весільний вінок виготовляли з білих парафінових квітів і круглих чи подовгастих бурульок, прикріплених на волосінні й обплетених барвінком, любистком, іншим зіллям. Під час застілля на рушникові, під яким сиділи молодята, закріплювали два поєднаних між собою вінки, що пророкували довічне переплетення доль наречених
Вінок символізував чистоту і цнотливість нареченої. Якщо дівчина зазнала позору до весілля, вона втрачала право його надівати або на знак ганьби їй надівали половину вінка.
Головний обов’язковий компонент весільного вінка — «хрещатий барвінок» — символ тривалого кохання. Його листочки змащували медом і часником, щоб вберегти «молодих» від лихого. Додавали м’яту, волошки, шавлію, руту, калину, ружу. Крім квітів іноді вшивали червоні вовняні нитки, цибулю, перець, овес, монети, цукор, родзинки, пір’я. На Вінниччині вінок виглядав як тонка гірлянда, обкручена кругом голови, а її кінці прикривали косу до самої землі. Часом під нього надівали червону стрічку з двома нашитими рядами листя барвінку.
віночок
Вінок і його елементи супроводжували всі етапи весільного обряду віл заручин (на знак того, що дівчина і хлопець засватані, вони отримували: наречений — барвінкову квітку, наречена — червону стрічку у косах або квітку). На Житомирщині при сватанні закохані й досі обмінюються вінками. Цей обряд, дуже поширений у давнину, переріс у традиційний обмін обручками.
На Заході популярними були вінки, сплетені у барвінкові дні. На Гуцульщині вінок змащували медом і вкривали позолотою. Дівчина не знімала його аж до шлюбу, навіть спала в ньому. Існувало повір’я: якщо вінок пропаде — не буде щастя у подружньому житті. А на Середній Наддніпрянщині та у східних регіонах молодь виготовляла барвінкові вінки лише як прикрасу до короваю.
Напередодні весілля у дівич-вечір дівчата сходились на останню вечірку до молодої, домівка якої оздоблювалася гільцем: квіти, стрічки та букетики колосків, виготовлених під час барвінкових свят, увивали на вишневому деревці або на гілках сосни. Гільце символізувало незайманість, красу та молодість. Разом із ним виготовляли маленьку квітку або вінки для молодого і молодої.
Кожна місцевість мала свої особливості і у проведенні цього свята. На Тернопіллі перед дівичником молода з подругами власноруч збирала барвінок для вінків. Увечері його висипали на святкову скатертину і просили у Бога благословення на виготовлення прикраси. Потім усі сідали довкола стола і мати нареченої, благословляючи доньку на шлюб, починала виплітати перший вінок.
Сплівши його, вона покидала дівчат, залишивши головною на вечорі старшу дружку, яка слідкувала, щоб у вінок не вплели поламану гілочку чи неякісне листя, бо таким могло стати і життя молодих. Вінки ніколи не викидалися і не передавалися подругам. З ними не дозволялося гратися малюкам, бо, за повір’ям, весільний вінок — символ щастя, гармонії й злагоди між подружжям. Вінки та букети випліталися під співи обрядових пісень, які заводила старша дружка.
На Донеччині популярними у селах півдня краю (зокрема с. Сартана) у 50-60 рр. ХХ ст. були парафінові та воскові вінки. На відміну від інших регіонів наречена мала заздалегідь виготовити його до весілля. Такі вінки високо цінувалися, бо вважалось, що дівчина вклала у прикрасу серце.
Подекуди в день весілля на долівці розстеляли біле полотно, ставили на нього хлібну діжу, а зверху — подушку для нареченої, якій брат розплітав косу, а дівчата одягали на голову весільний вінок. Молодому старша дружка чіпляла вінок до шапки або капелюха. Після того його садили біля нареченої, накривали молодих рушником, посипали житом і називали князем і княгинею.
Квітами, з яких плели вінки і букети, прикрашали гостей та тих, хто виконував весільні обряди: їх перев’язували рушниками, чіпляли букетики на сорочки та капелюхи.
Молодих, що повернулися з церкви, вітали батьки і гості. На Дніпропетровщині у 60-рр ХХ ст. побутувала звичка одягати вінок на зап’ястя поєднаних рук молодих, як символ нерозривності їхнього союзу.
По весіллі жінки прикрашали своїм вінком образ Богородиці. Його зашивали в подушку, клали в колиску дитині, доїли крізь нього хвору корову. Синові, який йшов на війну, мати давала весільний вінок як оберіг від загибелі.
Знімання вінка та одягання на з молоду очіпка засвідчували її перехід у статус заміжньої жінки. У деяких регіонах, зокрема у Житомирщині до 70-х рр… ХХ ст… є обряд, коли перед завершенням весільної урочистості наречена кидала в гурт подруг не букет, а свій вінок, тим самим передаючи одній з них весільну естафету. Хто його спіймає, той раніше за інших вийде заміж.
І в наш час вінок та його елементи збереглися у сучасному весільному обряді, особливо в сільській місцевості, як прикраса весільного поїзду, приміщень, домівок молодих, одягу. Це свідчить про невмирущість народних традицій, та їх активне повернення у весільний обряд сучасних українців.
Народна етнічна спадщина — безцінний скарб кожного народу. Зневажливе ставлення до своєї багатовікової історії, її культури та традицій спричиняє культурний занепад нації і всього суспільства. А сучасна культура та звичаї, перестаючи живитись давніми народними джерелами, втрачає свій національний колорит і привабливість, перестає бути цікавою громадянам країни.
Справжнє розуміння української культури неможливе без знання народних традицій та обрядів, без знайомства з національними символами і оберегами. Одним із таких символів-оберегів є український вінок.
Джерело: Фirtka

вівторок, 21 листопада 2017 р.

Класному керівнику

На допомогу

класному керівнику

 
Мета і завдання виховання
 
Громадянське виховання, виховання патріотизму
 
   Мета:
1. Формування громадської й правової направленості особистості, активної життєвої позиції;
2.  Підтримка прагнення учнів служити Батьківщині, затверджувати на Землі справедливі взаємини між людьми, відстоювати свої права й права інших людей;
3.  Виховання гордості за свою Батьківщину й відповідальності за долю своєї країни;
4.    Прагнення до миротворства, відстоювання своєї позиції з позиції розуму, а не сили;
5. Розуміння учнями обраної ними програми поведінки для   майбутнього самовизначення.
 
   Цілі:
1.  Виховання здатності робити свій життєвий вибір і нести за нього відповідальність; відстоювати свої інтереси, своєї сім'ї, трудового колективу, свого народу, держави;
2. Формування поважного ставлення до народу світу, людства, представників інших національностей, до своєї національності, її культури, мови, традицій і звичаїв;
3.  Визнання цінності незалежності й суверенності своєї держави й іншої держави.
 
   Задачі виховання:
1. Формувати в учнів правову культуру, уміння вільно й відповідально самовизначатися в сфері правових відносин із суспільством;
2. Формувати гуманістичний світогляд учнів, здатність до усвідомлення своїх прав і прав іншого, здатність до морального саморозвитку;
3. Навчати розв'язанню завдань правового й громадянського виховання, пов'язаних із проблемою морального саморозвитку й самовдосконалення;
4. Формувати гордість за вітчизняну історію, народних героїв, зберігати історичну пам'ять поколінь у пам'яті нащадків;
5.  Виховувати повагу до національної культури, свого народу, своєї мови, традицій і звичаїв своєї країни;
6. Проявляти громадську позицію в найбільш непередбачених ситуаціях, боротися з аморальними й протиправними вчинками людей.
 
   Зміст виховної роботи:
1.    Вивчення учнями правових норм держави, законів і формування відповідального до них ставлення;
2.  Організація й проведення позакласних заходів, спрямованих на формування вмінь і навичок правової поведінки;
3.  Співробітництво із правовими організаціями з метою правової освіти учнів;
4. Формування здатності керуватися в ситуаціях морально – правового вибору мотивами обов'язку, совісті, справедливості;
5.     Вивчення біографій видатних громадян своєї країни – патріотів і борців за незалежність України;
6. Розвиток патріотичних почуттів учнів через організацію й проведення позакласних заходів, що формують патріотизм на практиці, а не на словах;
7.    Організація зустрічей із представниками суспільства – справжніми громадянами й патріотами своєї країни;
8. Створення умов для прояву справжнього патріотизму учнів, любові до своєї Батьківщини, школи, місця, де учень зростає;
9.     Відвідування місць, пов'язаних з пам'яттю поколінь;
10. Демонстрація прикладів прояву молоддю, школярами громадської позиції й мужності, патріотизму;
11.Заохочення учнів, що проявляють громадянську позицію, мужність і героїзм;
12.Активне співробітництво із соціумом і громадськими організаціями з розвитку патріотизму й громадянської позиції учнів;
13.Залучення учнів до роботи в громадських організаціях, в учнівському самоврядуванні;
14. Формування культури прояву громадянської позиції, патріотизму, боротьба із шовінізмом.
 
  Основні напрямки виховання
1.  Громадянське;
2.  Національно – патріотичне;
3.  Правове;
4.  Морально – етичне;
5. Трудове;
6.  Естетичне;
7.  Екологічне;
8.  Фізичне, охорона здоровя;
9.  Активна діяльність учнів;
10.   Родинне.
 
 
Національно -патріотичне виховання:
 
Національне виховання – є пріоритетним аспектом виховної роботи у школі, зорієнтованим на українську культуру, мову, національно-патріотичні традиції. В основу національного виховання покладені принципи гуманізму, демократизму, єдності сім’ї та школи. Проводяться свято Різдва, свято Стрітення та свято матері; акція «Родина»; конкурс знавців рідної мови, конкурс читців, конкурс знавців народної казки.
Патріотичне виховання – основа, на якій ґрунтується суспільство держави. Стати громадянином, тобто свідомим членом суспільства, відданим сином Вітчизни, дуже непросто.
Громадянином не народжуються. Виховувати в дитині громадянина – це означає навчати її жити заради Батьківщини. Проводять заходи до Дня Збройних Сил України, Дня партизанської слави, до річниці визволення від фашизму; відзначення Дня пам’яті жертв голодомору 1932-1933 роки; до 21-ї річниці Чорнобильської трагедії.   
Основні виховні заходи:
1.  Психологічні практикуми:  «Що таке «Я» ?», «Структура мого власного “Я”»; «Розвиток впевненості в собі», «Розвиток творчого потенціалу особистості», «Знайди себе», «Широкий світ захоплень»;
2.   Уроки громадянськості: «Люби і знай свій рідний край», «Твоя країна – Україна», «Рід, родина, рідня»,  «Велика родина – рідна Батьківщина», «Історія української національної символіки»;
3.   Години спілкування: «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати неможна тільки Батьківщину…», «Українці – європейська нація», «Світ уявлень та вірувань», «Старовинна обрядовість в житті українців»;
4.  Круглі столи: «Я і Україна», «Моральні заповіді українців», «Звичаї і традиції в житті українців», «Народне дитинознавство», «Вивчення геральдики нашого краю»;
5.    Розмова - зустріч: «Дружна сім'я – першоджерело людського духу, високо моральності народу»;
6.   Конференції: «Українці – гілка слов’янського народу», «Майбутнє України в наших руках», «Обрядовість і звичаєвість українців», «Походження держави і права», «Наш закон»; «Держава та людина»; «Право і мораль»; «Ми громадяни України»;
7. Класні години: «Національні герої України», «Живий подих історії», «Не розгубіть скарбів душі», «Україна – суверенна держава», «Походження українського народу»;
8.   Інтелектуальні ігри, вечори, конкурси: Брейн - ринг «Гетьмани України», «Що? Де? Коли?», Поле чудес, Вечори цікавої історії рідного краю, Вечори Пам’яті: визначні дати історії, Вечори творчого портрету, Вечір: «Забуті сторінки історії», виставки родинних реліквій, виставки народного одягу, виставки дитячих творчих робіт, виставки декоративно - прикладного мистецтва, конкурс народних традиційних страв, аукціон народної мудрості.
 Правове виховання
 
Правове виховання спрямоване на формування правової культури – виховання поваги до прав і свобод людини, виховання поваги до батьків, старших, оволодіння знаннями і дотримання законів України.
Основні виховні заходи:
1. Виховні години: «Закон. Знання. Відповідальність», «Всі діти мають право на любов і піклування»;
2.  Усний журнал: «Світова книга прав дитини» (на основі статей Конвенції ООН про права дитини), «День прав людини», «Правоохоронні органи та напрямки їх діяльності»;
3.     Брейн-ринг: «Знаємо свої права, виконуємо свої обов’язки»;
4.     Години спілкування: «Правила та закони у твоєму житті», «Що таке правопорушення? Їх види. Відповідальність за них»; «Підліток і закон», «Права, свободи та обов’язки громадян України», «Особливості відповідальності неповнолітніх», «Як ви розумієте і співвідносите «свобода» і «відповідальність»?».
 
Трудове виховання:
 
Трудове виховання  – прищеплює працелюбність і шанобливе ставлення до праці, формує творчий підхід до вибору майбутньої професії, цілеспрямованість, уміння планувати своє життя.
Основні виховні заходи:
·        Прибирання класних приміщень;
·        Оформлення класних кімнат і кабінетів;
·        Ремонт підручників;
·        Чергування в класі, школі, їдальні;
·        Ремонт господарського інвентарю і меблів;
·        Участь у ремонті школи;
·        Благоустрій шкільного подвір’я;
·        Насадження кущів та дерев;
·        Створення клумб;
·        Ведення дослідницької роботи. 
 
Естетичне виховання.
 
Естетичне виховання прищеплює дітям естетичні почуття, формує вміння бачити прекрасне і красиве, комічне і трагічне, розвиває художньо-естетичне сприйняття, естетичний смак і оцінювання, виховує естетичні цінності.
Основні виховні заходи:
1. Класні години: «Естетичні цінності», «Естетичні почуття і судження», «Естетичний смак і оцінювання», «Прекрасне, красиве, потворне, комічне, трагічне»;
2. Години спілкування: «Естетичне сприйняття дійсності», «Формування естетичної мети», «Розвиток художньо-естетичного сприймання»;
а)     Уроки милування;
б)    Подорожі за художніми творами;
в)     Художні екскурсії;
г)     Колекціонування.
 
 
 
 Морально-етичне виховання.
 
Морально-етичне виховання – сприяє розвитку у дітях таких якостей, як доброта, людяність, щирість, повага одне до одного. Учні відкривають для себе незаперечну істину: кожна людина, що приходить у світ, є унікальною особистістю.
Основні виховні заходи:
1.  Класні години: «Я і мій ідеал», «Азбука однокласника: права і обов’язки»;
2. Години спілкування: «Формула спілкування», «Що таке духовність?», «Знайти заняття для душі», «Мистецтво розуміти себе і колектив», «Добрі справи красять людину», «Для чого бути чесним, порядним?», «Азбука ввічливості»;
3.     Анкети: «Я і колектив мого класу», «Чому я такий?»;
4.    Дискусії: «Що я зичу для однокласників, друзів, України?», «Без кого і без чого я не в змозі існувати?», «Контроль і самоконтроль. З чого вони розпочинаються?», «Що я думаю про себе?», «Що думає клас про мене?», «Що означає «бути оптимістом»  у відносинах з однокласниками?»;
5.   Відверта розмова: «Мої плани і плани мого класу», « Я в житті класу»;
6.     Круглі столи: «Ідеал сучасної людини», «Художній смак і мода», «Делікатність і тактовність поруч зі мною».
 
 
 

Екологічне виховання

 
Екологічне виховання – передбачає забезпечення підростаючого покоління науковими знаннями про взаємозв’язок природи і суспільства, формування розуміння, що природа – першооснова існування людини, а людина – частина природи.
Залучаючи учнів школи до екологічних трудових акцій: «Чиста планета», «Парад квітів біля школи», «Юннатівський зеленбуд» формується почуття відповідальності за навколишнє середовище як національну і загальнолюдську цінність, виховується любов до природи. До Дня Землі  традиційно проводиться конкурс малюнків: «Майбутнє Землі – в наших руках». Оскільки виховання і навчання тісно взаємопов’язані, то екологічне виховання є невід’ємною частиною декади біології: конкурс газет та плакатів «Екологічні проблеми ІІІ тисячоліття», фото конкурс «Ти і природа». 
Основні виховні заходи:
1.    Години спілкування: «Я – частина природи», «Моє довкілля», «Я і довкілля», «Потреба спілкування з природою», «Я та моє місце в світі», «Людина особистість духовна», «Я і природа»;
2. Інтелектуальні ігри: «Ми в гостях у Природи», «Фольклор і природа», «Цікаве довкілля», «Місто майстрів», «Дзвони Чорнобиля», «Екологічний дивосвіт»;
 
3.    Усний журнал: «Червона Книга України», «Екологічні проблеми України», «Екологічні проблеми нашого міста»;
4.   Диспути: «Чому так сталося?», «У світі екології», «Ноосфера – що це таке?», «Що таке людина?»;
5. Ділова зустріч з керівниками підприємств, забруднювачів середовища;
6. Захист наукових проектів: «Людина і світ природи», «Річки України», «Екологічні проблеми України»;
7. Літературні читання: “Довкілля і поезія”, “Поезія  довкілля”, “Гармонія людини і довкілля”;
8.     Екологічні акції: «Зелена весна», «Чиста планета», «Парад квітів біля школи», «Юннатівський зеленбуд»;
9.     Конкурс творців екологічних казок;
10.   Конкурс умільців аранжування квітів «Фантазії осені», «Зимові сюжети»;
 
 
 Формування здорового способу життя.
 
Формування здорового способу життя – має на меті навчити дітей цінувати власне здоров’я і дбати про нього, формувати такий світогляд учнів, що створить у них потребу ведення здорового способу життя.
Система роботи включає в себе організацію шкільного режиму: дотримання у школі гігієнічних норм щодо освітлення, температури повітря, шкільного обладнання, раціонального харчування, загартування; профілактичне медичне обстеження, пропаганду здорового способу життя і включення учнів у різні види спортивно - фізкультурної діяльності.
Основні виховні заходи:
1. Класні години: «Життя і здоров’я людини», « Розвиток і збереження здоров'я», «Права і обов'язки підлітків щодо збереження і зміцнення здоров’я», «Спілкування і здоров’я»;
2. Усний журнал: «24 березня – Всесвітній день боротьби з туберкульозом», «7 квітня – Всесвітній день здоров’я»; «26 квітня – День Чорнобильської трагедії»; «8 травня – Всесвітній день Червоного Хреста та Червоного Півмісяця», «31 травня – Всесвітній день без тютюну», «1 червня – Міжнародний день захисту дітей», «26 червня – Всесвітній день боротьби з наркоманією», «1 жовтня – Міжнародний день громадян похилого віку», «1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом»;
3.   Години спілкування: «Видатні постаті про здоров’я», «Українські приказки і прислів’я про здоров’я», «Правила поведінки на льоду», «Правила поведінки на воді»;
4.    Конференції: «Спортивні ігри та їх оздоровлювальний потенціал», «З турботою про майбутнє», «Алкоголь та його вплив на здоров’я», «Особиста відповідальність за здоров’я», «Безпечне довкілля і служби захисту населення», «Спілкування і здоров’я»;
5. Круглі столи: «Рухова активність та її вплив на розвиток підлітків», «Організація життєвого ритму. Розпорядок дня підлітків», «Сон і здоров’я», «Активний відпочинок та його види», «Вправи і процедури для збереження і зміцнення здоров’я», «Загартування. Його значення для здоров’я»;
6.   Уроки-тренінги: «Формула здорового способу життя», «Формула безпечної життєдіяльності», «Правила людських стосунків», «Що треба знати про ВІЛ/СНІД», «У небезпечних місцях»;
7.    Відверті розмови: «Ти – талановитий», «Як стати відмінником», «Що сприяє порозумінню між людьми», «Спілкування з дорослими та однолітками», «Про почуття і співчуття»;
8. Пізнавальні бесіди: «Сам удома», «Сам надворі», «Правила дорожнього руху», «Поведінка при ДТП», «Планування часу», «Домашні завдання», «Ти – пішохід», «Ти – пасажир громадського транспорту», «Безпека і небезпека життя».
 
 
Родинне виховання
 
Родинне виховання – запорука доброго розвитку не лише окремої особистості, але й українського народу. Родинне виховання ґрунтується на тісній співпраці батьків з педагогічним колективом школи.
Основні виховні заходи:
·        Презентація: «Традиції моєї родини»;
·        Складання «Дерева роду», гра «Малюємо дерево роду»;
·        Конкурс серед сімей «З історії роду»;
·        Гра-вікторина «Розкажи про рідний край»;
·      Бесіди: «Ними пишається рідний край», «Хто піклується про наше місто?»;
·    Вікторини знавців народної мудрості, прикмет: «З бабусиної скрині», «Дідусеві загадки», «Розкажи молодшому брату (сестрі)»;
·    Конкурс серед сімей: «З історії роду» (оповідання, малюнок, фото підбірки);
·        Класний вернісаж «Альбом моєї родини»;
·        Конкурс: «Пісні моєї бабусі», «Сімейні хроніки», «Бабусина скриня»;
·        Фотовиставка «У колі сім’ї», «Зустріч поколінь»;
·        Конкурс юних господинь;
·        Конкурс сімей «Майстер на всі руки», «Будинок на всі руки»;
·        Відзначення Дня матері – конкурс маминих уроків, пісень…;
·        Виставка-конкурс «Сімейна хроніка»;
·        Заочна мандрівка «Географічна карта моєї родини»;
·        Конкурс сімейних літописів «Не зламайте дерево роду»;
·        Вечір «Сім’я року», «Дорогі мої батьки».
 
 
 
Класний керівник є творцем цікавих для дітей і різноманітних форм роботи
 
Індивідуальні форми роботи: бесіда, відверта розмова, консультація, обмін думками (це форми спілкування), виконання спільного доручення, надання індивідуальної допомоги в конкретній роботі, спільний пошук рішення проблеми, завдання.
Ці форми можуть діяти самостійно, а найчастіше вони супроводжують один одного. Їх завдання: розпізнати учня, відкрити його таланти, виявити все цінне, що властиве його характеру, прагненням, а також все, що заважає йому проявити себе.
Для кожної особистості потрібний свій конкретний, індивідуалізований стиль взаємин. Важливо розташувати до себе дитину, викликати її на відвертість, завоювати довіру, розбудити бажання поділитися з педагогом своїми думками, сумнівами.
 
Групові форми роботи:  діяльність активу, творчі групи, мікрогрупи, органи самоврядування; засідання, години спілкування з елементами тренінгу, випуск стіннівок, рольові ігри, інтерактивні ігри.
У цих формах педагог проявляє себе як рядовий учасник або як організатор.
Головне завдання педагога, з одного боку, допомогти кожному проявити себе, а з іншого - створити умови для отримання в групі відчутного позитивного результату, значущого для всіх членів колективу. Вплив педагогів у групових формах направлений також на розвиток гуманних взаємин між дітьми, формування у них комунікативних умінь. У зв'язку з цим важливим засобом є приклад демократичного, поважного, тактовного ставлення до дітей самого педагога.
 
 
Форми виховної роботи
Праця – на результат.
Результат - на совість.
Праця  -  для  себе. 
Плоди  праці  -  для дітей.
Іншого сенсу в праці немає!
 
Ø Відверті розмови;
Ø Години спілкування з елементами тренінгу;
Ø Диспути, дискусії;
Ø Класні майстерні;
Ø Ринги професій;
Ø Рольові ігри;
Ø Заочні подорожі;
Ø Інтелектуальні розваги;
Ø Свята і змагання;
Ø Турніри, аукціони;
Ø Захисти проектів;
Ø Акції;
Ø Гра - єралаш;
ØКТС;
Ø Ситуативні практикуми.
 
 
Колективні форми роботи з учнями
 
 
 Форми роботи
 з важковиховуваними учнями
 

 
Сім сходинок до виховної мети
 
 
 
 
           Способи досягнення завдань
 
 
 
 
1.      Участь дітей в самоврядуванні класу:
             а)     Спільне прийняття правил життя класу, прав і обов'язків                    кожного учня;
   б)    Спільне прийняття відповідальних рішень;
    в)     Планування дітьми колективної діяльності;
2. Створення умов для участі дітей в управлінні власною                       навчальною діяльністю:
   а)     Можливість усвідомленого і відповідального вибору дитиною того чи іншого рівня навчання з предмету в залежності від його пізнавальних цілей;
3.    Створення можливостей для прояву творчості дітей у класі:
               а)     У процесі навчання (на уроках);
   б)    Після уроків;
   в)  Можливості прояву з боку дітей та здійснення ними будь-якої творчої ініціативи.
4.   Включення культури гідності і навичок гідної поведінки у зміст          шкільної освіти:
              а)  Включення знань про типові проблеми особистісного росту                дітей і підходах до вирішення цих проблем;
             б)    Проведення класних годин, на яких діти мають можливість під           керівництвом класного керівника обговорювати найбільш                 типові для їх віку психологічні проблеми та способи їх                       вирішення;
5.   Створення умов, в яких учні можуть набувати новий соціальний        досвід, виходячи за рамки прийнятих соціальних ролей.
 
«Вміння знаходити обдарованих та здібних дітей–талант, мистецтво.Але найважливішим є любов до дитини!»
 
Колектив — соціально значима група дітей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють для досягнення мети і мають органи самоврядування. Класний колектив - об'єднує школярів, згуртованих у порівняно невелику соціальну групу, учасники якої перебувають у постійних ділових, товариських, побутових стосунках. 
Робота
з учнівським колективом
vВивчення особистості учня.
v Індивідуальна робота.
v Психолого-педагогічні спостереження.
v Вивчення умов проживання дитини в сімї.
vВивчення громадської думки про учня вчителів, однокласників, друзів.
vПедагогічна діагностика ( анкети, тести ).
v Організація вивчення колективу.
vЗвязок з органами учнівського самоврядування.
v Бесіди з учителями - предметниками.
vПедагогічні спостереження за характером відносин між школярами.
v Бесіди з батьками.
 
Якості, які потрібно виховувати в учнів
1.     Фізичне та психічне здоров'я;
2.     Широту кругозору та культуру мислення;
3.     Патріотизм;
4.     Високу моральність;
5.     Здатність жити в умовах соціально - економічного розвитку суспільства і використовувати свої знання і можливості для саморозвитку.
 
 
 
 Виховне середовище
          це дійсність, яка оточує учня, якої він    черпає знання про відносини.
 
Процес виховання можна розглядати як процес формування відносин учня до дійсності
 
 
 
Самореалізація особистості в основних сферах діяльності
 
 
 
 
 
 
Створення системи взаємодії вчителів, учнів і батьків у процесі становлення особистості
 
 
 
Структура органів
класного самоврядування